Прощальное слово Натилии Ивановой
Natalya Ivanova
6 травня о 12:20
Що я хочу сказати. Нарешті хочу.
У ніч із 3 на 4 травня пішов із життя Валерій Олександрович Курінський. Ренесансна людина. Я тримаю в руках його книжку і зараз процитую вам дещо. Будь ласка, дочитайте до кінця. Не “заради останньої фрази”, і не тому, що “це мій улюблений фрагмент”. Я розгорнула книжку навмання, вибрала те, що в цей момент звучить мені найкраще і чим би хотіла поділитися. Дочитайте тому, що на таких людях, як Валерій Курінський, тримається світ культури; і вони, ці люди, насправді живі, поки ми самі живемо в їхніх думках.
Навіть якщо ви нічого не знали про Курінського раніше, прочитайте, будь ласка, щоб однією живою думкою стало більше.
Тут буде про викладання та вивчення мов.
“Заохочуючи до “гри”, педагог мав би це робити не заради самої тільки розваги, а щоб зародити інтерес до предмета. Але ж цікавитися по-справжньому можна тільки дуже серйозними речами! Забуваючи про це, педагогіка наражається на помилки й недогляди. Вона часто пробує “загравати” з учнем, але не завжди розуміє, що в загравання має бути вартісна мета. І її ігри часто виявляються “вимушеними”…
Те, чого ми вчимо дітей і почасти вчимося самі, буває далеким від однієї з найбільш важливих речей: від того, що ведеться сенсорикою. Приміром, щоб дитині було цікаво читати буквар і “розшифровувати” малюнки, якими ілюстровано кожну літеру, вона спершу має вивчити рух, тобто виконання цієї літери. І вже тоді вона справді “грається” – але не просто з малюнками чи “абстрактними буквами”, а з рухом, із вимовою. Така цікавість надалі породжуватиме нову, й нову… Там, де є цікавість, з’являється пошук елементарної випадковості, оказіональності – і, отже, виникає гра, що розважає не сама по собі, а через інтерес, який з’явився в першоджерельному стані.
Ефективність від того – величезна! Відомо, що достатньо одного правильного пред’явлення руху, щоби людина його запам’ятала і почала ним користуватися. Особливо яскраво це помітно на маленьких дітях, які тільки вчаться рухів: натрапивши оказіонально, методом проб і помилок, на рішення, що здасться зручним (як ступати, як брати до рук чи діставати певні речі і т.д.), вони запам’ятовують його моментально й на все життя! Одне правильне пред’явлення – і ми засвоюємо! До речі, на ранніх стадіях засвоєння мови (в дитячому віці) слово часто входить у тісний зв’язок із конкретним рухом, тобто одноразове застосування слова сприймається як дейксис і команда до виконання цього руху. В такій єдності руху і слова значення слів запам’ятовуються добре й швидко.
{…}
…На біду, нормою для багатьох нинішніх інститутів, де вчать іноземних мов, стало виховувати в учнів “казання” – неначе говорити цією мовою чи ні (і що власне говорити), жодним чином не стосується бажання самої людини. До студента ставляться як до “перекладацької машини”, байдужої до змісту. Звісно, людина має “тваринну” частину, яка дуже добре підлягає дресируванню, але ж окрім цього в неї є потяг до свободи… Якщо в мені наявна потреба щось сказати, то мова стає щасливим засобом для здійснення цієї потреби – і я хоч би через жести, хоч би за допомогою мови поглядів, але намагатимуся висловити свою думку чи почуття. А коли думка ще й розвивається, у плині, поступово, і ти хочеш проговорити її так само розгортаючи, зв’язно, континуально, – то це завдання має не тільки мовний, а й соціальний характер. Окрім лінгвістичного боку, вивчення й використання мови пов’язане з естетикою. Шануючись у мовах, ти займаєшся красою…” (с)
“Українська постпсихологічна автодидактика”, Київ, 2006.
Кожен розділ цієї книжки закінчується кількома сонетами. Ось один із них:
ГЕОМЕТРИЧНЕ
Не коло, а спіраль… Ми живемо
в полоні геометрії чудної,
де ти спускаєшся на дно і…
вершини досягаєш. Так, немов
на навіженій гойдалці кермом
зіпсованим керуючи весною,
яка не в’яне в душах, знову
нас ведучи, – за нею ми йдемо,
аж поки ми існуємо, смітинки,
котрі пісні складати вміють, щоби дзвінко
співати їх, чи згадувати в межах тиш
про себе їхні наспіви, і вічність
живе у просторі геометричнім,
і ти, Людино, сенсами звучиш.
24.11.2005
R.I.P.
мая 8, 2015
Общее | Comments Off on Прощальное слово Натилии Ивановой
С филологом, философом и известным полиглотом Валерием Куринским мы встретились на Воскресенке. Там он живет со своей женой Лесей и двумя дочерьми. Узнать его на улице, среди прохожих было несложно – в его стиле одежды и походке есть что-то космополитическое: удлиненные волосы, очки с затемненными стеклами, серое пальто и большой шарф небрежно намотан вокруг шеи. Никогда бы не подумала, что ему почти 70. А он ведь пережил Вторую мировую войну, ребенком несколько лет провел в концлагере под Веной…