16 ноября 2006 года в Национальном техническом университете Украины состоялось выступление Валерия Александровича Куринского. Выступление было организовано Факультетом социологии. Это была своеобразная версия Театра мысли Валерия Куринского, ведь местом проведения «действия» стала обыкновенная, хотя и достаточно большая, университетская аудитория…
Название выступления: «Взволнованное размышление о нас, о любви, о времени… »(научно-художественная исповедь).
Несколько слов о том, что же такое театр мысли Валерия Куринского.
Это авторский проект. Он затрагивает много тем. Образование и культура, наука и искусство, проблемы современного быта и самовоплощения личности и длинная череда гуманитарных проблем сегодняшней Украины стали тематической основой. Методологической и идейной базой её есть новая научная отрасль постпсихология , которая пытается не только теоретически, но и практически сделать возможным настоящее осовременивание украинского народа. А ещё –– сделать всё, чтобы современный человек имел как можно больше жизненной энергии, несравнимо больше, нежели традиционный, витального пространства и высоких психологических состояний, которые бы, даже в большей мере, не зависели от самых разных внешних обстоятельств.
Тезисы выступления:
1.«НОВОСТИ из ПРОШЛОГО»
… какая-либо идея, –– большая и социально-значимая, или интимная, личностная или даже самая мелкая бытовая, –– ведёт своё происхождение из прошлого, оно её настоящая родина!
2.«БЕСЕДКА ДЛЯ РАЗМЫШЛЕНИЙ»
…наверное, нигде так остро не чувствуешь наслаждение от размышлений, как, если ты сидишь в предвечерней беседке, будто бы оказавшись наедине с Богом… даже, если беседка виртуальная, всё равно возникает чувство внутреннего уюта…
3. «ПУТЕШЕСТВУЕМ ВО ВРЕМЕНИ»
… существует свойственный только человеку способ путешествовать во времени, это –– мысль, с её помощью мы способны мгновенно оказаться в какой-либо точке исторического пространства. Давайте же, общаться со столетиями далёкими и близкими, найдём родных по духу, о существовании которых мы до недавнего времени и не подозревали.
4. «ЗОЛОТОЕ СЕЧЕНИЕ ЧУВСТВА»
… что и говорить –– самые дорогие чувства растит и разум, а не только сердце. Это он подыскивает им имена, это он наслаждается их разъяснением, открывая новые оттенки и углубляя, расширяя их.
5. «СТРАНА ВЫСОКИХ СОСТОЯНИЙ»
… посетим ещё одно измерение нашей невероятной человеческой реальности. Это –– измерение высоких состояний, без которых наше существование становится серым и невзрачным. Стать гражданином их страны может каждый из нас –– для этого только нужно повернуться лицом к прекрасному и никогда не отворачиваться от него.
6. «СОВРЕМЕННЫЙ ЧЕЛОВЕК –– СУЩЕСТВО ГЛОБАЛЬНОЕ»
…присмотримся к себе: не прибавилось ли после нашего общения чувства большей принадлежности миру? не увеличилось ли количество друзей и даже родственников в области высоких переживаний и поисков себя? не получил ли ты дополнительного времени и энергии, подключившись к вечному источнику, что бьёт тут и теперь, располагаясь в далёких тысячелетиях?..
В конце выступления было общение со слушателями, ответы на вопросы .
Звіт про виступ Валерія Курінського в НУТУ(КПІ)
16 листопада в Національному технічному університеті України НУТУ (КПІ) відбувся виступ Валерія Олександровича Курінського . Виступ організовано Факультетом соціології. Це була своєрідна версія вистави Театру думки Валерія Курінського, адже місцем „дійства”стала звичайна, хоча й достатньо велика, університетська аудиторія..
Назва виступу: „Схвильована думка про нас, про любов, про час...”( науково-художня сповідь ).
Кілька слів про те, що ж таке театр думки Валерія Курінського.
Це авторський проект. Він зачіпає багато тем. Освіта й культура, наука й мистецтво, проблеми сучасного побуту й самовтілення особистості та довга низка гуманітарних проблем сьогоднішньої України є тематичною основою. Методологічною та ідейною базою її є нова наукова галузь постпсихологія , яка намагається не тільки теоретично, а й практично уможливити справжнє осучаснення українського народу. А ще –– зробити все, щоби сучасна людина мала якнайбільше життєвої енергії, незрівнянно більшого, ніж традиційний, вітального простору й високих психологічних станів, які б, навіть великою мірою, не залежали від найрізноманітніших зовнішніх обставин.
Короткий план зустрічі
1. ”НОВИНИ З МИНУЛОГО”:
…будь-яка ідея, –– велика й соціально-важлива, або інтимна, особистісна чи навіть найдрібніша побутова, –– веде своє походження з минулого. воно її справжня батьківщина!
2. ”АЛЬТАНКА РОЗДУМІВ”.
…мабуть, ніде так гостро не відчуваєш насолоду від роздуму, ніж сидячи в надвечірній альтанці, ніби опинившись наодинці з богом... навіть коли альтанка віртуальна, все одно виникає відчуття внутрішньої затишності...
3. „ПОДОРОЖУЙМО В ЧАСІ!”.
…є суто людський засіб подорожувати в часі, це –– думка, за її допомогою ми здатні миттєво опинитися в будь якій точці історичного простору. Нумо ж, спілкуймося зі століттями далекими й близькими, знаходьмо рідних за духом, про існування яких ми
до нещодавно навіть не здогадувались.
4. „ЗОЛОТИЙ РОЗТИН ЧУТТЯ”.
…годі й казати –– найдорожчі чуття пестує й розум, а не тільки серце. Це він підшукує їм імена, це він насолоджується їх розтлумачення, відкриваючи нові відтінки й поглиблюючи та розширюючи їх.
5. „КРАЇНА ВИСОКИХ СТАНІВ”
…побуваймо ще в одному вимірі нашої неймовірної людської реальності. Це –– вимір
високих станів, без яких наше існування стає сірим і непривабним. Стати громадянином їхньої країни може кожен з нас –– для цього треба лише повернутися обличчям до прекрасного й ніколи не відвертатися від нього.
6. „СУЧАСНА ЛЮДИНА –– ГЛОБАЛЬНА ІСТОТА”
…придивімося до себе: чи не додалося після нашого спілкування відчуття більшої приналежності світові? чи не збільшилася кількість друзів і навіть родичів у царині глибоких переживань і пошуків себе? чи не здобув ти додаткового часу й енергії, під'єднуючись до вічного її джерела, що б'є тут і тепер , розташовуючись у далеких тисячоліттях?..
В кінці виступу було спілкування з слухачами, відповіді на запитання.
ВІДГУКИ:
Мені здалося, слухачі пережили невеличкий шок – принаймні пережили його ті, хто був готовий відкритися і послухати такі слова, в такій формі вимовлені думки, яких вони, мабуть, ніколи не могли чути раніше. Це незвичайна для наших вузів форма спілкування, або навіть співжиття з аудиторією (кожен хай пригадає власний „вишівський” досвід). Ти отримуєш „кисневий” простір для того, щоб мислити услід за „лектором”, дивуватися з позірної простоти й елегантності живої думки, скерованої до питань життєвих і буттєвих; відчувати духовну повноцінність ситуації, в якій перебуваєш. Не всі цим правом, щоправда, скористалися: хтось сидів „із примусу”, невдоволений станом, у який сам себе, врешті, увів і в якому себе ж утримував (дивне самонасилля…). Чимало було тих, хто, наштовхнувшись на „білі плями” в тому, що чули, не угледівши „зрозумілої структури”, словесних шаблонів – байдужіли. Таке явище трапляється часто, і кочує з університетських аудиторій в „академічні”, „наукові”, а відтак ті аудиторії стають герметичними та нецікавими ні іншим, ні, зрештою, самим собі. Але дуже приємно та радісно, що немало студентів відчули – можливо, й раніше, ніж зрозуміли й усвідомили – незвичайну енергійність, свіжість і цікавість того, що відбувається. Валерій Олександрович „музикально” грав хвилею уваги своїх слухачів, і вони „прокидалися”, „вмикалися” від паузи, чи від звуку скрипки, чи від мовної вправи, що в її виконанні вони були, мов діти, щирі – й одразу ж бачили її результати, бо підпадали під дію природних законів, описаних у постпсихології. Окрім усього, це ще й дуже повчальний досвід, а до того ж, я би сказала, „художньо” наповнений…
Наталя,
філолог.